Коли сьогодні говорять «український підприємець», уявити можна кого завгодно.
Власницю кав’ярні у Львові. Фермера на Полтавщині. Засновника IT-компанії в Києві. Майстра, який ремонтує автомобілі у Харкові. Виробника меблів на Закарпатті. Людину, яка продає власний товар через Instagram. Або підприємця, який після окупації втратив приміщення, обладнання й частину команди, переїхав на інший кінець країни та почав бізнес заново.
Вони працюють у різних галузях, мають різні обороти й абсолютно різні історії. Але є те, що їх об’єднує: одного дня кожен із них вирішив, що готовий сам відповідати за результат. 6 вересня 2026 року Україна відзначає День підприємця. Свято офіційне, але цього року за ним стоїть значно більше, ніж традиційні привітання бізнесу.
Адже українське підприємництво сьогодні — це одночасно про економіку, робочі місця, податки, технології, виживання під час війни і здатність країни планувати майбутнє. Історія цього явища почалася набагато раніше, ніж з’явилися ФОПи.
Коли український бізнес ще не називали бізнесом
Підприємництво на українських землях існувало задовго до незалежної України. У XIX столітті, на тлі промислової революції та розвитку ринкових відносин, почав формуватися прошарок великих торговців, землевласників, банкірів і промисловців. Саме тоді з’явилися підприємницькі династії, прізвища яких сьогодні можна знайти вже не в бізнес-рейтингах, а в підручниках історії.
Серед найвідоміших — Яхненки та Симиренки, Терещенки, Ханенки. До найпомітніших промисловців тієї епохи належали також Харитоненки та фінансист і промисловець Олексій Алчевський.
І це були не просто багаті землевласники. Яхненки та Симиренки створювали цукрові підприємства, машинобудівне виробництво та торговельну мережу. Їхній завод виготовляв парові двигуни й обладнання, а підприємці навіть побудували річкові пароплави.
Терещенки починали з торгівлі зерном і деревиною, а згодом інвестували величезні капітали у землю та цукроваріння. Їхня родина стала однією з найвпливовіших промислових династій свого часу. Бізнес уже тоді працював приблизно за тими самими законами, що й сьогодні: капітал потрібно було інвестувати, технології — модернізувати, товар — продавати, логістику — будувати, а конкуренцію — витримувати.
Змінювалися лише інструменти.
Підприємець поступово перестає бути «купцем»
Цікава деталь: наприкінці XIX століття почало змінюватися навіть значення самого поняття підприємця. Тривалий час великий торговець або власник справи асоціювався насамперед із купецьким станом. Але економіка ставала складнішою, виникали акціонерні компанії, банки, великі промислові підприємства.
Після запровадження державного промислового податку 1898 року поняття «купець» і «підприємець» дедалі менше означали одне й те саме: купецьке звання характеризувало соціальний стан, а підприємництво — вже саму економічну діяльність.
На рубежі XIX–XX століть почало активно розвиватися також дрібне й середнє підприємництво. Фактично формувалося те, що через сто років ми назвемо малим і середнім бізнесом.
Потім приватна ініціатива майже зникла
XX століття різко перервало цей розвиток. Після встановлення радянської системи приватне підприємництво перестало бути нормальною основою економіки. Виробництво, ціни, власність на основні підприємства, розподіл ресурсів — усе дедалі більше переходило під контроль держави.
Людина могла працювати. Могла отримувати зарплату. Могла будувати кар’єру.
Але створити компанію, інвестувати капітал і самостійно вести бізнес так, як ми розуміємо це сьогодні, десятиліттями було практично неможливо. Тому підприємницька культура, яка формувалася протягом XIX століття, була фактично обірвана.
Кінець 1980-х: бізнес повертається
Система почала змінюватися наприкінці 1980-х. З’являються кооперативи, дозволяються нові форми господарської діяльності, люди починають отримувати значно більше економічної самостійності. Для сучасного покоління підприємців багато з тих механізмів виглядають дивними й обмеженими.
Але психологічно відбувалася фундаментальна зміна. Після десятиліть, протягом яких держава була головним роботодавцем, виробником та власником, люди знову отримували можливість сказати: «Я хочу створити власну справу».
1991 рік: Україна юридично визнає підприємництво
І тут є історична деталь, про яку знають далеко не всі. Сучасне українське підприємництво юридично почало оформлюватися ще до проголошення Незалежності України. 7 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон №698-XII «Про підприємництво». Він був введений у дію 1 березня того самого року.
Тобто приблизно за пів року до 24 серпня. У законі підприємництво пов’язували із самостійною та систематичною діяльністю, власним ризиком та отриманням прибутку. Якщо прибрати юридичну мову, залишиться дуже точна формула підприємництва: самостійність + системність + ризик + результат.
Минуло 35 років, з’явилися абсолютно нові бізнес-моделі та технології, але фундаментально мало що змінилося.
Незалежність принесла свободу. Але не інструкцію до неї
1990-ті стали одним із найхаотичніших періодів української економіки. Ринок формувався практично з нуля. Не існувало звичної сьогодні бізнес-інфраструктури. Не було мобільного банкінгу. Не було маркетплейсів. Не було онлайн-кас. Не було Instagram-магазинів. Не було державних послуг у смартфоні. Не було десятків тисяч курсів про продажі, маркетинг чи фінансовий менеджмент. Більшість людей навчалися підприємництву безпосередньо в процесі. На ринках. У маленьких магазинах. У перших приватних кафе. У майстернях. У перевезеннях. У фермерських господарствах. У торгівлі імпортними товарами.
Часто не від хорошого життя. Розпад старої економічної системи змушував людей шукати нові способи заробляти. Саме тому українське підприємництво дев’яностих може виглядати хаотичним, але його значення важко переоцінити. Це була школа ринкової економіки для цілої країни.
1996 рік: підприємництво стає правом
Через п’ять років після першого профільного закону відбулася ще одна фундаментальна зміна. Конституція України закріпила право громадян на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це положення міститься у статті 42 Основного Закону.
На папері — одне речення. В історичному контексті — величезний злам. Ще зовсім недавно приватна економічна ініціатива була винятком. Тепер вона ставала правом.
Звідки взявся День підприємця
А ось саме професійне свято з’явилося трохи пізніше. 5 жовтня 1998 року був підписаний президентський Указ №1110/98 «Про День підприємця». У документі прямо йшлося про роль підприємництва в економічних реформах, вирішенні соціально-економічних проблем та розвитку національної економіки.
Відзначати День підприємця вирішили щороку у першу неділю вересня. У 2026 році перша неділя вересня припадає на 6 вересня.
Від паперової заяви до бізнесу у смартфоні
За наступні десятиліття українське підприємництво змінилося майже до невпізнаваності. Колись відкриття власної справи означало черги, паперові документи та численні особисті візити до державних органів. Сьогодні значну частину процедур можна виконувати онлайн. Бухгалтерія перейшла з паперових книг в інформаційні системи. Банківський рахунок — у смартфон.
Реклама — у соціальні мережі.
Торгівля — на маркетплейси.
Каса — в програмний РРО.
Команда може знаходитися в різних містах і країнах. А український малий бізнес став величезним економічним сектором.
Понад два мільйони ФОПів
Масштаб добре видно у цифрах. За даними Opendatabot, на початку вересня 2026 року в Україні працює понад 2,1 мільйона фізичних осіб-підприємців.
На початку 2026 року у ЄДР налічувалося 2 181 217 ФОПів. При цьому за чотири роки повномасштабної війни їхня кількість збільшилася приблизно на 194 тисячі.
Ця статистика особливо цікава в контексті війни. Здавалося б, тривала небезпека, економічні ризики, міграція та мобілізація повинні повністю зупинити бажання людей відкривати власну справу.
Але цього не сталося. Лише протягом першого кварталу 2026 року українці зареєстрували 63 920 нових ФОПів. Відкриттів було на 11 297 більше, ніж закриттів.
Але підприємництво — це не статистика реєстрацій
За цифрою «2,1 мільйона ФОПів» дуже легко перестати бачити людей. А саме вони і є головним змістом підприємництва. ФОП у реєстрі нічого не розповість про власника маленького магазину, який намагається втримати команду.
Про виробника, якому потрібно купити генератор, щоб не зупинити цех. Про підприємця з Харкова, який кілька разів змінював офіс через обстріли. Про компанію, що втратила частину клієнтів після початку війни й була змушена виходити на зовнішні ринки.
Про фермерське господарство, яке працює поруч із територіями бойових дій. Або про людину, яка вклала останні заощадження у маленьку справу й тепер щомісяця думає не про «успішний успіх», а про оренду, зарплати, податки та наступний продаж. Реальне підприємництво взагалі значно менш романтичне, ніж його прийнято показувати у соціальних мережах.
Підприємець не просто «працює на себе»
Це одна з найживучіших фраз про бізнес. Нібито підприємець одного дня втомився працювати «на когось» і вирішив працювати на себе. На практиці все відбувається майже навпаки.
Коли бізнес стає серйозним, його власник працює відразу на величезну кількість людей. На клієнта, який очікує результат. На працівників, яким необхідно вчасно виплатити зарплату. На постачальників.
На партнерів.
На орендодавців.
На банк.
На державу.
На самого бізнеса, якому постійно потрібні гроші для розвитку.
І тільки після виконання всіх цих зобов’язань — на себе.
Тому свобода підприємця — дуже специфічна свобода.
Це свобода самому приймати рішення.
І самому відповідати за їхні наслідки.
Український підприємець отримав фактор, якого немає у більшості бізнес-книжок
24 лютого 2022 року до класичних підприємницьких ризиків додався ще один — війна. Бізнес почав планувати не лише продажі, собівартість і cash flow. З’явилися нові питання. Чи буде завтра електроенергія?
Чи безпечно людям виходити на роботу? Чи приїде товар? Чи працюватиме логістика? Що робити, якщо частина команди мобілізована? Куди переносити виробництво? Як відновити роботу після ракетної атаки? Що робити, якщо ринок, який будувався роками, фактично зник?
З погляду класичної економіки це середовище майже максимальної невизначеності. І все одно український бізнес продовжив працювати.
Під час війни бізнес перестав бути лише приватною справою
Раніше робота підприємства могла сприйматися просто як справа його власника. Під час повномасштабної війни цей погляд змінився. Працюючий бізнес — це зарплати.
Зарплати — це споживання.
Продажі — це доходи інших компаній.
Прибуток — це можливість інвестувати.
Офіційна економічна діяльність — це податки.
А податки державі потрібні для того, щоб фінансувати власне існування та оборону. Саме тому невеликий магазин, виробничий цех, кафе, агропідприємство, транспортна компанія, IT-бізнес чи бухгалтерська фірма є частинами однієї великої системи.
Економіка країни існує не абстрактно. Вона складається з мільйонів щоденних операцій.
Бізнес дорослішає разом із власником
У багатьох компаній є схожа історія. Спочатку власник може робити майже все сам. Знайти клієнта. Продати. Виставити рахунок. Організувати закупівлю. Перевірити оплату. Вести таблицю доходів.
А потім бізнес росте. З’являються люди, десятки контрагентів, банківські операції, первинні документи, зарплати, податкові зобов’язання, договори, кредити, ПРРО, управлінська звітність. І в якийсь момент стає зрозуміло: підприємництво — це вже не просто хороший продукт.
Це система.
Саме на цьому етапі професійний фінансовий та бухгалтерський супровід бізнесу перестає бути допоміжною функцією і стає частиною інфраструктури компанії.
Бо оборот ще не означає прибуток.
Прибуток не означає наявність грошей на рахунку. А швидке зростання без нормального обліку інколи створює для компанії не менше ризиків, ніж відсутність продажів.
Від цукроварень до технологічних компаній
Якщо поставити поруч підприємця XIX століття та власника бізнесу у 2026 році, зовні між ними буде мало спільного. Один відправляв зерно до портів, будував цукроварні та працював із паровими машинами. Інший керує продажами зі смартфона, працює з клієнтами з кількох країн та отримує фінансову звітність у цифровому вигляді.
Але економічно вони набагато ближчі, ніж здається. Обидва повинні побачити можливість. Знайти ресурс. Вкласти гроші. Організувати людей. Продати продукт. Витримати конкуренцію. І прийняти ризик, що все може піти не за планом. Технології змінилися. Підприємницька логіка — майже ні.
Можливо, саме це і варто святкувати 6 вересня
День підприємця легко перетворити на ще одну дату з листівками, прапорами та стандартними побажаннями успіху. Але українська історія робить це свято значно цікавішим. Від підприємницьких династій XIX століття — через десятиліття планової економіки. Від кооперативів кінця 1980-х — до Закону «Про підприємництво» 1991 року.
Від паперової держави дев’яностих — до ФОП у смартфоні. Від локального ринку — до глобальної цифрової економіки. І нарешті — до бізнесу, який навчився працювати під час найбільшої війни в Європі після Другої світової.
За цей час змінювалися держави, закони, валюти, технології та ринки. Але незмінною залишалася одна річ.
Підприємство з’являється тільки тоді, коли якась людина погоджується зробити перший крок без гарантії результату. Вкласти. Спробувати. Взяти відповідальність. І продовжити після першої невдачі. Мабуть, це і є найбільш точне визначення підприємця.
З Днем підприємця, Україно. 🇺🇦
