Місце, де Україна приходить на потяг до себе
Залізничний вокзал у центрі Києва пахне кавою, димом і металом.
А тепер — ще й історією. Серед стуків коліс і голосів диспетчерів тут відкрилася виставка, яку вже називають наймасштабнішою культурною подією осені — Ukraine WOW 2.0. Пише Village.
Понад 100 артефактів, 4 000 квадратних метрів і 300 людей, які створили простір, де минуле зустрічає сучасність, а нація — саму себе.
На місці, де колись стояли валізи, тепер стоїть двадцятиметрова козацька чайка. Поруч — копія шаблі Івана Мазепи, пектораль, яку впізнає кожен школяр, і золота медаль Ярослави Магучіх з Олімпіади в Парижі.
Це не просто виставка — це культурний експрес, який рухається у напрямку майбутнього.
Ідея: від багажного відділення до лабораторії національної пам’яті
Коли команда Ukraine WOW у 2019 році вперше відкрила виставку у цьому самому приміщенні, вони не знали, що створюють феномен.
Тоді проект побачили понад 333 000 людей за три місяці. Потім — пандемія, війна, пауза.
Тепер — повернення. Але не як повтор, а як еволюція.
«Ми не порівнюємо два проекти, — кажуть засновниці Ярослава Гресь і Юлія Соловей. —
Як не порівнюють дітей. Обидва — це любов, але тепер ми вже інші. І Україна — інша».
Над концепцією працювала агенція Gres Todorchuk і ГО Ukraine WOW — за підтримки українських бізнесів і десятків партнерів.
Символічно, що виставка повернулася саме зараз — коли Україна виборює право бути почутою, побаченою і зрозумілою.
Від стародруків до суконь Фролова
Виставка починається з минулого.
На перших стендах — тридцятитомні стародруки XVII–XVIII століть із згадками України. Вони пахнуть пилом, воском і часом. Їхні голоси озвучують Сергій Жадан, Тімоті Снайдер, Сергій Стерненко, Тарас Чмут, Антон Птушкін.
Минуле тут говорить сучасною мовою.
Далі — дизайнерські сукні Івана Фролова і капелюхи Руслана Багінського, створені спеціально для виставки.
Так закривається коло: від 300-річного фоліанту — до сукні, в якій Сабріна Карпентер співала на сцені, і до капелюха Мадонни, який тепер має українське коріння.
«Ми хотіли показати, що українська культура — це не лише історія, а й сучасна мода, музика, технології. Це тяглість, що триває», — пояснює кураторка Ксенія Малих.
Україна як світ: п’ять блоків і п’ять вимірів
Експозиція поділена на п’ять частин:
«Земля», «Правителі/Воїни», «Мислителі», «Митці», «Спадкоємці».
Кожна — це частина ДНК країни.
У першій залах — відчуття дому: хати різних регіонів, від Чернігівщини до Криму.
У кожній — своя архітектура, орнаменти, леви на фасадах. У вікнах — голограми господинь, які ліплять вареники, ставлять горщики у піч і дивляться у вічність.
Поруч — хата Поліни Райко, художниці з Олешок, чий розписаний дім знищила повінь після підриву Каховської ГЕС. Тепер він стоїть тут — як символ незнищенності краси.
А в блоці «Спадкоємці» — святиня сучасної України:
Оскар фільму «20 днів у Маріуполі», Пулітцерівська премія Василіси Степаненко, Кубок Усика, три трофеї «Євробачення», BAFTA, Нобелівська премія миру «Центру громадянських свобод», Кубок NAVI за Counter-Strike 2.
Вони стоять поруч із шаблею Мазепи, ніби кажуть: перемога має багато форм.
VR, що з’єднує небо і землю
Українська історія тут не лише для очей — її можна пережити.
Сім VR-досвідів дозволяють полетіти над Каховським водосховищем, рожевими озерами Сивашу, Бакотою, Драгобратом, Станіславськими кручами.
Це не просто віртуальні тури — це цифрова археологія емоцій.
У VR-сцені з гуртом «МУР» звучить вірш Стуса.
«Це був день прем’єри мюзиклу “Ребелія”, — розповідають організатори. —
Ми знімали репетицію, але вона перетворилася на сповідь».
Навіть у піксельній формі — Україна тут живе, співає і пам’ятає.
Від чайки до пекторалі: сила символів
Двадцятиметрова козацька чайка XVII століття — перший і, можливо, найскладніший експонат виставки.
Вона стояла на мілині під Черкасами понад рік, і щоб доставити її до Києва, знадобився кран, буксир, військові дозволи й віра.
Вона — як сама країна: пережила, вистояла, допливла.
Поруч — копії золотої пекторалі та Пересопницького Євангелія, на якому складають присягу президенти.
Оригінали залишилися в музеях, але їхні сенси тут — справжні.
А ще — мозаїка “Боривітер” Алли Горської, зруйнована російською бомбою в Маріуполі.
Її відтворювали 15 художників під керівництвом Олени Зарецької, онуки мисткині.
Мозаїку збирають, розбирають і перевозять світом — як серце, що б’ється в різних містах, але належить одному тілу — Україні.
«Вагон думок» і пам’ять про «Да Вінчі»
Окрема зона — рожевий вагон, знайомий відвідувачам виставки 2019 року.
Тепер він присвячений Дмитру “Да Вінчі” Коцюбайлу, Герою України, який відвідував першу експозицію разом з Аліною Михайловою.
Його голос і тиша тепер звучать тут — поряд із цитатами Григорія Сковороди, Юрія Шевельова, Жадана.
«Це вагон мрій, які не зупиняються», — каже художниця Олександра Жумайлова, яка створила нове оформлення.
Поруч стоїть ще один історичний вагон — саме в ньому 1919 року був підписаний Акт Злуки УНР і ЗУНР.
Минуле і сучасність тут зустрічаються на одній колії.
Митці, що оживили простір
Серед сучасних артефактів — пневматичні скульптури за мотивами Марії Примаченко.
Висотою до семи метрів, вони були створені нью-йоркським дуетом Chiaozza, відомим співпрацею з Hermes, IKEA і Coachella.
Ці звірі, квіти й дерева — величезні, кольорові, фантастичні — стояли на Контрактовій площі, а тепер переїхали на вокзал, перш ніж вирушити до США.
На виставці також можна побачити оригінали Примаченко — у партнерстві з Фондом її родини.
Поряд — декорації “Конотопської відьми” режисера Івана Уривського, які відтворили разом із Театром Франка.
Театр, мистецтво, історія, VR і наука тут не змагаються — вони співіснують, як інструменти одного оркестру.
Архітектура відчуттів
Серед найпоетичніших інсталяцій — пшеничне поле, створене з 110 000 колосків і дзеркальних стін.
Коли ти стоїш посеред, здається, що навколо — нескінченна Україна.
Поруч — ставок із лататтям, наповнений чотирма тоннами води, де лунають звуки дитинства.
А далі — лаунж-галявина з кульбабами, де на стінах змінюються пейзажі під «Дякую тобі» від Океану Ельзи.
Це не просто мистецтво — це терапія. Простір, який зцілює.
Жовтий Шевченко і Тунель кохання
П’ятиметровий жовтий бюст Шевченка з вічками, через які видно 80 пам’ятників поетові у 37 країнах світу, — один із найяскравіших символів виставки.
Його створив художник Сергій Западня, консультанткою стала Юлія Шиленко з Музею Шевченка.
Це не суворий радянський Тарас, а жива, людяна постать — ближча до реального.
Поруч — Тунель кохання з Клевані: 2,5 тонни рейок, 3 000 декоративних гілок, ілюзія нескінченного шляху.
Тут усе починається з любові — і нею закінчується.
Національна ідентичність у русі
Ukraine WOW 2.0 — це не просто виставка, а маніфест.
Вона перетворює залізничний вокзал — місце від’їздів і повернень — на музей нації, яка нікуди не їде.
Тут історія не припадає пилом у фондах, а дихає поруч із потягами, що вирушають до Львова, Харкова, Одеси.
Кожен експонат — це Україна в русі.
І поки країна воює, відновлюється і мріє, Ukraine WOW нагадує: ми не лише боремося за територію.
Ми боремося за пам’ять, за культуру, за себе.
І найважливіше — ми виграємо.
Виставка працюватиме до 9 листопада включно. Її можна буде відвідати щодня, крім понеділка: з вівторка до четверга з 11:00 до 20:00, а з п’ятниці до неділі – з 10:00 до 21:00.
Джерело інформації: village.com.ua
Неймовірно круті фото зробили Сергій Мирошніченко для Віледжа, Віталій Ухов для Ukraine Wow
